Я і Література

      З самого дитинства мене приваблювала обкладинка на різних підручниках, і я, як справжня маленька художниця обмальовувала їх, тим самим додаючи до кожної книжки свою родзинку. А зараз я увесь свій вільний час проводжу з улюбленою книжкою та в школі отримую насолоду від літератури, бо мені дуже подобається читати та пізнавати нових героїв.

      Я вважаю, що кожен учитель гідний любові й поваги. Мені дуже подобаються всі учителі, які в мене викладають, але найбільше – вчитель української літератури. Наш народ вправі пишатися своєю мовою, яка всім світом визнана однією з наймелодійніших мов.

     

      Тількі наші учителі спроможні настільки влучно, правдиво розповідати нам про життя видатних письменників або зміст їх творів. На уроках Корчевої Людмили Миколаївни я отримую шалене задоволення, тому що вона так суворо, але у той же час, весело розповідає нам про ті чи інші події, що я не можу стримувати посмішки. Мені здається, що саме вона може доступно та зрозуміло донести до нас якусь важливу інформацію. І з таким темпами вона скоро буде снитися уві снах, але у добрих снах, звісно. Мені інколи здається, що ця мудренька жіночка тримає у себе в голові велику бібліотеку - починаючи з різноманітних романів та закінчуюючи енциклопедіями або збірниками. 

      Найкращим вчителем я вважаю Макух Ларису Миронівну, яка нажаль поїхала до Києва і там будує своє щастя. Я ніколи не забуду ті дні, коли ми з нею готувалися до районної олімпіади та увесь вечір у школі сміялися без упину. Можна сказати, у нас була маленька істерика, бо ми не встигали повторити багато чого потрібного. Вона була у нашій школі, немов квітка у чистому полі, такою справжньою, щирою, відкритою та ніжною. Я дуже сумую за нею, коли буду у Києві, обов'язково завітаю до неї. 

Останній день перед від'їздом

      Також мені подобається вчитель української мови та літератури Камінська Вікторія Анатоліївна. Чому? Бо саме вона відкрила для мене світ сучасної літератури. Я нещодавно пізнала своїх сучасників, поринула у їх шедеври та джерела, які надихають мене писати вірші. Вона дуже розумна, добра та справедлива, зажди може щось порадити та ніколи не покине у тяжку хвилину. 

На презентації книги сучасного
 письменника Андруховича

      Дуже визначною подією для мене стало те, що я почала писати вірші. Спочатку я соромилась цього, не хотіла нікому їх читати, але потім - відкрилась, (відкрию одну маленьку таємницю: закохалась) зрештою тільки до близьких людей. Я гадаю, що вам варто почитати декілька моїх творінь. 

«Как мало тех, с кем хочется проснуться…»

Как мало тех, с кем хочется проснуться,

С кем можно убежать, волною окунуться.

С кем можно пить горячий шоколад,

И сладостно таить в руках твой нежный взгляд.

В театрі з Макух Л.М.

Как мало тех, с кем можно просто жить

Любовь, волненья, слёзы… - этим дорожить.

С кем можно всё ценить до вздоха

И получать в ответ любовь, и только.

Как мало тех, с кем можно улыбнуться

Так искренне, так нежно, искринкою коснуться.

С кем можно ввысь взлететь на крыльях,

И не упасть, и не толкать вас в спину.

Как мало тех, с кем хочется мечтать

Смотреть на небо, звёзды все считать.

С кем можно просто тихо помолчать

И не любить, а молча, молча обожать.

Как мало тех, с кем можно быть самим собой

Кричать от счастья, на этот мир иной.

С кем можно просто, слушать до рассвета

Шептание птиц, и пенье лета… 

Как много тех, с кем можно лечь в постель,

Как мало тех, с кем хочется проснуться.

                                                                                  23.09.2013

З Некігою Л.М. на перерві

Я лежу одна на краю

В распахнутом омуте лир

Задыхаясь, кричу, не могу,

Кто создал этот праведный мир?

Вижу в дальнем углу силуэт

И ступеньки, ведущие ко дну

То ли ангел, спустился с небес

То ли демон, забитый в углу.

Я лежу одна на краю

В необычном слияние птиц

И вода бежит по ручью, 

В пылающем круге зениц.

На руке повздувалися вены,

Голоса позабыли свой звук,

И морщины на лице занемели

Человек потерял свою суть.

Я лежу одна на краю,

А вокруг меня – пустота

И блаженно держа – отпущу,

И проснусь, закричу «я жива».

В глубине моих мыслей и тела

Я почувствую шорох мечты,

Может быть, я давно заболела,

Но мне так не хватает весны.

                                                                                30.12.14г